У світі, де війна змушує тисячі українців покинути свої домівки, народжуються історії неймовірної сили духу та resilience. Одна з таких історій — це розповідь про Елю Моспанову, жінку, яка перетворила виклик на можливість і знайшла своє покликання за кермом вантажівки. Її шлях від переселенки до далекобійниці — це не просто зміна професії, а справжня подорож до себе, яка надихає та дає надію всім, хто опинився на роздоріжжі життя.
Від Рубіжного до Тернополя: нелегкий шлях
Еля народилася в Рубіжному Луганської області, де разом із родиною вела сімейний бізнес. Але 15 березня 2022 року все змінилося. «Вже була така обстановка у місті, пів міста було під окупантами і пів міста було ще наше українське. І ми виїхали і приїхали до вас у файне місто Тернопіль», — згадує вона, описуючи складні обставини виїзду.
Спочатку Еля планувала повернутися додому, але згодом зрозуміла, що потрібно шукати нові можливості. Адаптація до нового життя виявилася непростою. «Спочатку було страшно чути російську мову», — зізнається вона.
Сила громади: як переселенці допомагають одне одному
Підтримка інших переселенців стала ключовим фактором у подоланні труднощів. «Після переїзду я вважаю, що багатьох людей, наших волонтерів врятували самі люди, самі переселенці. Тобто, ми збиралися і один одному допомагали, розмовляли, підтримували», — говорить Еля.
Вона активно взялася за вивчення української мови та волонтерство. «Тоді ще ми погано знали українську мову, дуже було важко, навіть мені було дуже іноді соромно, що я не можу висловити свою думку українською», — згадує Еля.
Несподіваний поворот: від переселенки до далекобійниці
Натхнення прийшло несподівано — з історій інших жінок-далекобійниць у соціальних мережах. Еля вирішила ризикнути і стала першою жінкою-водієм у своїй компанії. «Я закохалася в цю професію», — з усмішкою говорить Еля, адже кожен новий маршрут відкриває для неї нові горизонти.
Але початок був нелегким. «Якби я знала, що мене чекатиме в першій каденції, ні за які гроші не поїхала б», — зізнається Еля. Перші три дні були сповнені сліз і жалю.
Долаючи страхи та стереотипи
Еля зіткнулася з багатьма викликами: страхом перед незнайомим середовищем, фізичними труднощами роботи, тугою за родиною. «Я ніколи не їздила навіть до дитячого табору, я домашня людина. І тут коли я приїхала сама без нікого у Європу. Звісно, що це страшно», — розповідає вона.
Еля розвіює міфи про небезпеку для жінок на дорозі: «Дівчата, якщо ви думаєте, що на паркінгах чоловіки будуть приставати, це неправда. Головне — доїхати до паркінга, де є все необхідне: вода, їжа, ліки, і хлопці завжди готові допомогти».
Жінка за кермом вантажівки: виклики та переваги
Еля зізнається, що жінок не завжди охоче беруть на таку роботу, проте вважає, що вони більш відповідальні, ніж чоловіки. «Мінус дівчат у цій професії лише в тому, що ми, можливо, не можемо полагодити щось так, як чоловіки. Але це єдиний мінус», — з упевненістю зазначає Еля.
Баланс між дорогою та домом
Еля постійно хвилюється за батьків і доньку, адже відрядження забирають її далеко від дому: «Я думаю тільки про батьків. Що, не дай Боже, щось трапиться». Раніше розлуки були важкими, особливо під час першої каденції, коли вона провела 2,5 місяці в дорозі.
«Мій день починається з того, що я приводжу себе в порядок і готую каву», — розповідає Еля. Ці прості ритуали допомагають їй налаштуватися на роботу.
Краса України очима далекобійниці
Її улюблений маршрут — Польща-Україна, який вона вважає найкрасивішим у світі: «Красивіше і крутіше, ніж Україна, просто немає». Коли Еля відчуває втому, вона просто відпочиває: «У п’ятницю, наприкінці робочого тижня, я нічого не роблю, просто сплю або йду гуляти».
Шлях до змін: що потрібно змінити в галузі
Еля вважає, що держава повинна зробити все можливе для комфортного пересування далекобійників: «У нас навіть немає безкоштовних душів. Люди не мають можливості зупинитися після роботи, заплатити 50-100 грн, прийняти душ і поїхати далі». Їй також не вистачає паркінгів, де водії можуть відпочити, поїсти і випити каву.
Поради для тих, хто шукає свій шлях
Еля впевнена, що важливо інвестувати в себе: «Треба жити так, щоб якщо щось станеться, ти зміг забрати з собою найцінніше, а найцінніше у нас що? Наші знання, наші родичі — це найцінніше. Тому я всім бажаю просто вчитися, ходити на якісь тренінги, розвиватися. Ось це найцінніше, куди 100% треба вкладати гроші. Ну і здоров’я, звісно».
Вона закликає молодих жінок, які стоять перед вибором зміни професії або місця проживання, не боятися змін: «Якщо вам не комфортно, потрібно щось змінювати. Чекати на порятунок — це нерозумно».
Далекобійництво як свобода
Для Елі далекобійництво — це свобода і можливість заробити гроші. «Для мене далекобійництво — це свобода і гроші», — підсумовує Еля, яка продовжує свою подорож на великих дорогах України та Європи.
Історія Елі Моспанової — це не просто розповідь про зміну професії. Це історія про силу людського духу, про здатність знаходити нові можливості навіть у найскладніших обставинах. Еля показує нам, що кожен виклик — це шанс відкрити в собі нові таланти та здібності. Її шлях від переселенки до успішної далекобійниці надихає нас не здаватися перед труднощами, шукати нові шляхи та вірити у власні сили.
У світі, де зміни стають нормою, історія Елі нагадує нам: наше майбутнє — у наших руках, і кожен з нас має силу створити свою власну історію успіху, незважаючи на всі перешкоди. Еля Моспанова — це яскравий приклад того, як можна перетворити виклик на можливість, а мрію — на реальність.
Читайте також: Фортепіанні мініатюри з передової: як військовий композитор Михайло Олійник підтримує бойовий дух захисників України (Фото/Відео)