Війна триває вже не перший рік. Кожен день ми проживаємо у мирі та спокої. Якщо спочатку ще хроніки дня вражали нас, то зараз все стало звичним. Таке воно, людське буття. І це – природньо, що людина звикає. Та, повірте, ви можете звикнути, але ніколи не знаєте, коли доля нагадає вам про все. Коли війна стане частиною вашого життя і від того усвідомлення тіло заніміє. Від усвідомлення того, що насправді відбувається, мозок закипить.
Нічого особливого. Полігон, підготовка, військові навчання. Дні йдуть як завжди. Телефонні дзвінки – тривалі. І, здається, що нічого й не відбувається. Допоки не приходить остання доба перебування на цьому місці. Розмови по телефону все коротші, а хвилини починають летіти з шаленою швидкістю. Година, та зазначена година, ніби вихор, зганяє всі ті хвилини докупи і затягує миттєво.
Починається збір. Розуміння того, що вже за мить розпочнеться подорож у саме пекло величезними кігтями розриває зсередини. Війна, ти чорна вдовиця, ти безсердечна мачуха, ти безсоромна розлучниця. Прийшла, прийшла й сюди.
Вирушили… Колона вже в дорозі. І тепер вже секунди стали важкими наче свинець, тягнуться вічність.
Абонент не доступний… Абонент знаходиться поза зоною досяжності.. Не говори зі мною оператор! Не говори! І ти телефон – не мовчи! Секунда як день, а день як вічність.
Абстрагуватися… А як? Якщо знімілий телефон приносить шторм у душу від незнання. Спотворює думки, заливає їх чорною фарбою, висмоктує всі кольори. І в ту ж мить, боїшся дзвінка, здригаєшся від нього. І молиш Бога, тільки б на екрані не засвітився незнайомий номер, тільки б у слухавці не почути: “Доброго дня. Це…? Я – … З сумом вимушені повідомити…”
Намагаєшся вірити в краще, звичайно. Але розум так і товче у голові: “Тобі ж не 18. Ти ж знаєш, дівчинко, куди то він поїхав – у саме пекло!”.
І тільки слова: “Я обіцяю повернутися живим. Я тобі пообіціяв, а обіцянок я дотримуюсь” допомогає долати секунду за секундою, чекати та відповідати на всі дзвінки.
Проклята війна… Ти пожерачка всього святого і ти, на жаль, годувальниця “кривавих гравців”.
Читайте також: Частина мого серця жевріє під руїнами: переселенка зі Сходу — тернополянам
Обговорення