Вона готова була сидіти у погребі скільки потрібно, лиш би тільки вдома на своїй землі. Та коли снаряд розірвався вже за кількасот метрів від неї, у городі, зрозуміла – треба тікати. Адже на її руках двоє донечок, вони повинні жити. Про події, що розгорнулися у місті Лебедин Сумської області – переселенка пані Ліля.
Сьогодні пані Ліля вже усміхається. Її двом донечка Полі та Лізі нічого не загрожує. А ще зовсім нещодавно вона думала лиш про те, аби не загинути. У своїй розповіді пані почала пригадувати, як збиралася поспіхом, як переступила поріг рідного дому і зачинила за собою двері, як враз на очах жінки проступили сльози. Заспокоївшись, продовжила розповідь. Каже, їхали в нікуди. Яке місце стане їм прихистком не знала. За допомогою зверталася до багатьох людей, і так потрапила до Тернополя.
“Просиділа 4 дні у погребі, без світла, без нічого. Коли ж розірвався снаряд у городі, вирішила тікати. Спочатку їхали в нікуди, це вже по дорозі вирішилося, що ми їдемо до Тернополя. Слава Богу, нас тут прихистили. Ми ні в чому не маємо потреби, бо і одяг, і продукти люди дають”, – розповідає жителька м. Лебедин Сумської області пані Ліля.
Жінка каже, надовго у Тернополі не зупинилася. Планує їхати закордон, бо виникла така можливість. Основним аргументом у прийнятті такого рішення для жінки стала можливість забезпечити себе та своїх дітей. Адже для неї у Голландії вже знайшли житло, роботу, а для доньок заклади освіти.
“У Сумах бойові дії, на жаль, триватимуть ще довго, судячи з того, що сьогодні відбувається. Наше місто знаходиться в кількадесят кілометрах від кордону, тому, думаю, “колихати” нас будуть до кінця. Виникла можливість поїхати закордон, і це не навмання, а до конкретних людей, якщо там пропонують житло, роботу, то треба цю можливість використати”, – додає переселенка.
Пані Ліля хоча й вирішила покинути територію України, та вірить, що це тимчасово. Переконана, як би добре не було закордоном, та стіни рідного дому не замінить ніщо. Вдома є вдома.
Обговорення