Ніч із 19 на 20 січня 2014 року увійшла в історію України як «Криваве Водохреще». Мирна акція, яка зібралася у відповідь на ухвалення диктаторських «законів 16 січня», переросла тоді на жорстке протистояння між протестувальниками та силовиками. Так розпочалась одна з найкривавіших сторінок Революції Гідності.
Хроніка подій. Київ
16 січня 2014 року Верховна рада ухвалила закони, які називають диктаторські або “драконівські”. Вони передбачали, що силовики матимуть більше повноважень на придушення вуличних протестів. Про набуття чинності законів тодішня влада оголосила саме 19 січня.
На Майдані Незалежності того дня зібралося до 500 тисяч мітингувальників. Незважаючи на численні заклики лідерів опозиції до продовження мирного протесту, багатотисячна колона пішла до Верховної Ради. Однак дорогу їм перекрив «Беркут», який загородився автобусами й вантажівками біля входу на стадіон «Динамо» по вулиці Грушевського.
Після декількох спроб прорвати кордон, у протестувальників полетіли світлошумові гранати й гумові кулі, силовики застосували сльозогінний газта почали поливали людей водою з водометів. У Києві тоді було близько 7-10 градусів морозу. У МВС заявили, що використовували воду для гасіння пожеж (того дня було спалено кілька автомобілів і автобусів).
У бік беркутівців летіло каміння, згодом – коктейлі Молотова.
За свідченням київських лікарів, станом на восьму годину вечора по медичну допомогу звернулися 24 постраждалих, у яких були рвані рани й переломи. Загалом 19 лютого у протистояннях постраждали понад 200 людей – як протестувальників, так і силовиків.
Сутички, що почалися на Грушевського у день Водохреща, тривали кілька днів. На Євромайдан прийшла перша смерть.
22 січня, від вогнепальних поранень, загинули вірменин Сергій Нігоян та білорус Михайло Жизневський. Того ж дня у лісі під Києвом знайдуть тіло закатованого активіста Майдану, львів’янина Юрія Вербицького. Пізніше стане відомо, що у лікарні від поранення помер колишній миротворець ООН, житель Львівщини Роман Сеник.
Обговорення