Лише добрі, щирі та теплі слова лунають з уст тих, хто знав Володимира Яськіва. Кажуть, він завжди був готовий прийти на допомогу, був вірним товаришем та хорошим батьком. Звістка про його смерть ранила не одне людське серце. Герою України було лише 43…
Володимир Яськів народився 29 липня 1977 року у селищі Великі Бірки, що поблизу Тернополя. Ріс активним, веселим, доброзичливим хлопчиком. Любив пригоди, мав багато друзів і ніколи не стояв на місці. Товариш дитинства отець Ігор Данильчук пригадує, дружба з Володимиром зав’язалася ще у дитячому садочку, потім вона “пересіла” за шкільну парту. І хоча то було дуже й дуже давно, та пробігло у пам’яті “живим” кінофільмом миттю, коли пролунала трагічна звістка про його загибель.
“То було давно, та пригадалося усе і одразу, як тільки мені сповістили цю жахливу, трагічну звістку. І так стало, знаєте… Я ж його знав, ми з ним росли разом, а тут життя обірвалося…
Наша дружба почалася ще у дитячому садочку селища Великі Бірки. І потім – ми жили в одному будинку. Долею так сталося, що й мешкали ми в одному будинку – він в одному під’їзді, я в іншому. Ми завжди разом гралися, бо були однолітками – він з липня, а я з грудня. Після садочку ми пішли до школи – він у клас Б, а я у клас А. Та нам це не було на заваді. Перерви нас знову єднали – футбол, піджмурки, лови. Ми гралися у багато ігор. Володя мав багато друзів і я був одним із них”, – розповідає отець Ігор Данильчук, парох української парафії “Пресвятої Тройці” м. Казерта (Італія).
Пригадує отець Ігор Данильчук і юнацькі роки. Як ходили рибалити на ставок у сусіднє село. Не обійшлося й без дискотек. Звісно, бувало, що товариші й збиткували – як і усі у такому юному віці.
“І збитки деколи робили. Полуниці на дачах…, – усміхаючись, пригадує о. Ігор Данильчук. – Це були дитячі пустощі. Хлопці і дівчата з округи добре знають про що йде мова, бо всі на тих дачах бували. І на дискотеку ходили у сусіднє село. Та було все.”
Опісля закінчення школи доля розвела друзів. Хлопці поступили у різні навчальні заклади, будували сім’ї. Тоді Ігор Данильчук вирішив присвятити своє життя служінню Богу, а Володимир у важкий для співвітчизників час – народу України.
У рідному селі Володимира Яськіва добре знали та поважали. Кажуть, військовий стояв за Україну та мав великі плани на майбутнє. З 12 по 16 липня у Великобірківській ОТГ оголосили дні жалоби для вшанування пам’яті трагічно загиблого Героя.
“Володимир був моїм сусідом. Мав багато планів на майбутнє. Про смерть ніколи не думав, мріяв, хотів жити і жити. А його життя обірвалося так рано.
Приносимо щирі співчуття родині загиблого. Це важка і непоправна втрата для усіх нас“, – каже селищний голова Великобірківської громади Любомир Ковч.
Володимир Яськів служив у 24-й окремій механізованій бригаді ім. Короля Данила. Загинув 9 липня під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Золоте від пострілу російського снайпера. Куля влучила військовому у голову. Шансів вижити не було.
Прощатиметься Тернопільщина з Володимиром Яськівим 14 липня у селищі Великі Бірки. Чин похорону розпочнеться о 10:00 годині у місцевій церкві. Об 11:00 годині – прощання із загиблим Героєм України біля пам’ятника Т.Шевченка (центр смт. Великі Бірки), опісля тіло Володимира Яськіва повезуть на кладовище.
У пам’яті рідних та близьких Володимир Яськів жив, живе та житиме вічно. Герої не вмирають, вони лише починають оберігати нас з небес. У чоловіка залишилися двоє дітей – син та донька.
“Батько був хорошою та світлою людиною. Завжди підтримував допомагав. Разом їздили на відпочинок. Це була людина з великої букви. Він завжди житиме в моєму серці”, – каже син Героя України Володимира Яськіва Артур Яськів.
Редакція “Файного міста” висловлює щирі співчуття рідним, близьким, колегам та побратимам Володимира Яська з приводу непоправної втрати. Вічна пам’ять. Герої не вмирають!
Читайте також: Трагічно загинув у стінах вишу: у Тернополі попрощались з доцентом Володимиром Клендієм