У кожної людини – власна доля. Але чи можемо ми впливати на те, як складається наше життя, і чи варто картати себе за рішення та вчинки минулого? Своїми роздумами з цього приводу поділилася самотня жінка з Тернополя, яка вже втратила надію віднайти сімейне щастя.
«Довго вважала, що в мене все ще попереду»
Світлана у свої 43 роки – доволі приваблива жінка, яка знає собі ціну; вишукана, тендітна й інтелігентна. Про таких у нас кажуть: «гонорова галицька пані». Але при всіх своїх перевагах вона, на жаль, так і не зуміла створити сім’ю.
«Я завжди користувалася популярністю серед хлопців і мала багато залицяльників. Були й такі кавалери, які досить серйозно упадали за мною. Один з них, Ігор, кілька разів кликав мене заміж. Першу пропозицію одружитися він зробив мені ще під час нашого навчання в університеті, але я відмовила. Вважала, що у мене все попереду: залицяльників вистачає, краса і молодість при мені – куди мені поспішати? Хотілося свободи, нових вражень… Та й, чесно кажучи, особливих почуттів до Ігоря я не мала, хоч ми з ним і проводили багато часу разом. Зізнаюся: він для мене був «запасним аеродромом» – телефонувала йому, коли було нудно, і нічого більше.»
Після закінчення навчання Світлані пощастило отримати престижну роботу, яка заповнила собою весь її час. Термінові звіти, відрядження, згодом – керівна посада… На особисте життя не було часу, адже потрібно було робити кар’єру!
«Вдруге я відмовила Ігорю, коли мені виповнилося двадцять п’ять. Пам’ятаю, він тоді прийшов до мене з великим букетом троянд і довго чекав під дверима – я зовсім забула про домовлену зустріч і затрималася на роботі. І знову ж: якось не до того мені було, гадала, що він все одно нікуди не подінеться. Думала, якщо це справді моя доля, то я рано чи пізно буду з ним.»
«Я – самотня жінка з власної вини»
Після другої відмови Ігор більше не приходив. Звичайно, у Світлани були й інші стосунки, причому доволі серйозні, але до одруження так і не дійшло. А роки летіли, ось уже й подруги стали поважними матусями, тільки вона продовжувала жити життям вільного птаха. Єдине, що обмежувало – улюблена робота, яка забирала практично весь час.
«Десь так років під сорок я раптом усвідомила, що між мною і моїми заміжніми подругами пролягає все ширша прірва. У них підростали діти, були якісь домашні клопоти, сімейні турботи, тому спільних тем для розмов ставало все менше. Чула, що Ігор завів сім’ю, у нього народився син, але згодом його дружина померла від важкої хвороби. Все це проходило якось ніби повз мене, аж до того часу, доки він знову не з’явився на моєму порозі» – розповідає Світлана.
Того дня Ігор втретє попросив Світлану стати його дружиною, і вона знову сказала «Ні». Чому? Та тому, що боялася – адже він тепер не сам, у нього син, та й не хотілося постійних порівнянь з його першою дружиною. Та зустріч стала останньою, і більше Ігор не приходив. Пройшло ще декілька років, а Світлана – і досі самотня жінка.
«Сьогодні я вже чітко розумію, що прогавила своє щастя з власної вини. Зі всіх моїх кавалерів лише Ігор був настільки наполегливим, що аж три рази робив мені пропозицію, а я… Була просто дурною. Не про те я турбувалася в молоді роки, тому що робота і хороша зарплатня – це добре, але не головне в житті. Не знаю, як склалася його доля, але якби він прийшов до мене вчетверте, я би вчинила вже по-іншому…»
На жаль, деякі свої помилки ми усвідомлюємо занадто пізно. Тому потрібно відразу правильно розставляти свої життєві пріоритети, щоб потім не картатися самотніми вечорами. А яка ваша думка з цього приводу?
Фото ілюстративне
Читайте також: «Заможні батьки зовсім не допомагають нам грошима»: історія тернополянки
Обговорення