Відбувати карантин, як кожен українець – удома, безхатченки не можуть. Щоденні заклики – «Залишайтесь вдома» їх не стосуються, бо дому у них немає. Василь Лук’янчук – тернопільський безпритульний. Чоловік – сирота, дитинство минуло в інтернаті. А далі, згадує, – було всяке. Відбував тюремне покарання, – 3 роки. За що саме, Василь не зізнається. Після тюрми – вулиця.
Я живу на вулиці: в підвалах, де застане ніч – там і живу, – розповідає Василь Лук’янчук.
До карантину безпритульні заробляли на здачі вторсировини – пляшок, паперу, картону. Зараз всі “прийомки” зачинилися на карантин. Раніше на день могли заробити кількасот гривень, каже Василь.
Якщо хтось із нас захворіє на коронавірус, ми не виживемо, – ділиться думками Василь.
Біда у тім, що безпритульних тестувати на COVID-19 навіть не планують. Відтак, жодного випадку недуги серед безхатченків в офіційній статистиці не буде. А реальність – інша. Безхатьки є більш схильними до хвороб легень, серця, високого тиску та раку – усе це робить COVID-19 серед цієї категорії людей значно смертоноснішим.
Якби не добрі люди, прийшлось би красти і йти на вимушені міри,- каже Василь Лук’янчук.
Волонтери благодійного фонду «Карітас» допомогають безхатькам їжею. У понеділок, четвер та п’ятницю їх тут більше двадцяти. Чоловіки і жінки різного віку, які в силу різних обставин, опинились і живуть на вулиці. І поки триває карантин, більшість безпритульних залишаються на карті Тернополя «фантомами», поневіряючись міськими дворами, шукаючи їжу та прихисток.
Обговорення