Тернополянин Андрій Савчук – бізнесмен, волонтер і благодійник. Розвиває кілька різних напрямів власної справи, відновлює старовинні храми, возить допомогу бійцям на фронт і обдаровує сиротинці. І щодня молить Господа подарувати йому зустріч із жінкою, яка його народила.
«У моєму свідоцтві про народження було написано, що я народився 22 липня 1980 року у місті Тернополі», — розповідає чоловік.
Андрієві Савчуку 40 років, проте він досі не знає, хто є його рідною мамою. Адже маленьким хлопчиком його всиновила сім’я із села Сухівців Підволочиського району Тернопільщини — Ольга Йосипівна та Роман Іванович Савчуки. Чоловікові тоді було 57, дружині — 55.
“Тато з мамою пізно познайомилися й одружилися і вже не могли мати дітей, — розповідає Андрій історію, яку дізнався в юнацькі роки. — Поїхали в дитячий будинок вибрати собі дитинку. І тут їм назустріч — перший хлопчик з кривими ніжками. Це був я. От вони мене і взяли. Маю слова вічної вдячності за своє дитинство, любов і теплоту, за те, що дали максимально все, що треба.
Маленький Андрій і його прийомні батьки які взяли його з дитячого будинку у зрілому віці, – Ольга Йосипівна та Роман Іванович Савчуки. Фото з відкритих джерел
Якось, коли Андрій ще до школи не ходив, почув від сусідів, що не рідний своїм батькам. Пізніше тато сказав: «Як тобі виповниться 18, маємо з мамою сказати тобі велику таємницю». Що за секрет, Андрій дізнався, коли зазирнув під матрац. А там знайшов документи про своє усиновлення…
Андрій довго терзався від думки: за що рідна мама так з ним вчинила? І молився над ліжком названої мами Ольги, яка постійно хворіла, аби та подовше прожила. Та коли вступив в училище вчитись на тракториста, прийомна ненька померла.
“Тато так важко переживав втрату, що його розбив інсульт, — згадує той час Андрій. — І я наново вчив його ходити. Тоді він і розповів, як усе було. А коли я зізнався, що давно ту таємницю знаю, він заплакав. Питав, чому ніколи про це не говорив. Татові тоді було 74 роки, і ми дуже бідно жили. От я й подумав: знайду рідну маму, може, вона нам допоможе.“
Хтось зі знайомих переповів, що він у матері був не один. Мовляв, жінка народила двійню, однак здоровішого хлопчика забрала, а його, кволенького, залишила. Начебто пізніше повернулася по нього, та в пологовому сказали, що малюк помер. І додали: її батько був впливовою людиною і не хотів, щоб донька поза шлюбом народжувала. Тому міг зробити усе, щоб слід обірвався.
Хлопець з надією поїхав до Тернополя в дитячий будинок, з якого його забрали батьки Савчуки, і попросив дозволу глянути у свою медичну книжку. Андрієві документи показали. Так дізнався, що народила його Марія Мостова.
Чимало зусиль довелося хлопцеві докласти, аби знайти жінку з такими ім’ям та прізвищем, яка має сина її віку. Але таки відшукав — аж дві! Постукав до першої, що мешкає у Тернополі. Тепло його прийняла, але відразу сказала: «Я не твоя мама, народжувала одного сина, але, якщо ти захочеш, будемо зустрічатися як рідні». Другу Марію Мостову відшукав у місті Монастириська, що в Чортківському районі. Але вона, поспіхом мовивши, що мамою хлопця не є, на поріг свого дому не пустила…
Згодом шлях Андрія проліг за кордон. Від простого будівельника доріс до власника фірми, закінчив Празький університет. У Чехії знайшов свою половинку — українку Любу, з якою 14 років тому поєднав долю та нині виховує чотирьох діток: двох синів та двох донечок. Відкрив ще кілька фірм в Україні.
Чим доросліші ставали власні діти, тим міцнішало Андрієве бажання знайти маму Марію Мостову. Третю однофамілицю розшукав у Заліщиках — жінка торгувала на базарі. Але і з нею розмови не вийшло. Хлопець назвався Андрієм Мостовим, і вона поцікавилася: «Може, ти родина?». А йому клубок підступив до горла, так тоді нічого й не сказав. Пізніше ще раз приходив з друзями, але теплої розмови не вийшло.
Ще одну Марію Мостову чоловік знайшов завдяки знайомим, які підняли тернопільський архів. Не їхав — летів мов на крилах, з надією. Та автомобіль раптом біля магазину поламався… Зайшов у магазин, аби запитати, чи далеко живе Марія Мостова, а вона, як виявилося, за прилавком. Та поки чоловік крутнувся до машини і повернувся у магазин, щоб таки поговорити із жінкою, та крамницю закрила і пішла. А вдома її діти на поріг незнайомця не пустили.
Отак розшукав Андрій чотири мами, і жодна його не признала…
З останньою надією Андрій звернувся до експертів однієї із телепрограм, і вони провели ДНК-експертизи, звіривши дані чоловіка та його «мам». На жаль, не трапилося жодного збігу. Тоді завдяки своїм каналам журналісти підняли документи з пологового будинку, в якому народжувала жінка, і з’ясували: ім’я матері не Марія, а… Люба! (Дружина й одна з доньок Андрія носять це ж ім’я). Прізвище породіллі в паперах було вказане інше, а от адреса — однієї із жінок, до яких вже приходив Андрій у пошуках мами. Отож це могла бути просто випадкова знайома родини Марії Мостової. Це ще раз нагадало чоловікові розповіді людей про впливового діда, що міг таким чином замітати сліди…
Джерело: Високий Замок
Читайте також: “Моє життя залежить від чужої небайдужості”: тернополянин Ігор Собчук – жорстока реальність буття
Обговорення