“Я прожив з Анею 18 років. Не скажу, що все було погано, але, як мені тоді здавалося, не надто то і добре”, – каже Володимир. Чоловік втратив дружину після того, як вона зробила те, в чому він стільки років сумнівався. А саме, зачинила за собою двері квартири і пішла залишивши все, особливо його – першого чоловіка у її житті.
Тернополянин розповів, що завжди у їхніх стосунках була присутня доля невіри у дружину. Щоб жінка не робила, все було не так, не досконало, не ідеально, а іноді й зовсім неправильно. Володимиру це не завжди подобалося, іноді дратувало, та він ніколи не намагався допомогти дружині, чи підказати хоча б.
“Коли ми одружилися, то Аня не все вміла. А я замість того, щоб підказати чи допомогти, тільки спостерігав. Я наче чекав, коли вона зробить щось не так”, – каже Володимир.
Чоловік старший за дружину на 14 років. За його плечима – досвід, навички, а що вміла 21-річна Аня? Досвіду спільного проживання з чоловіком у неї не було, як такого. Дівчина вчилася, весь її день був досі розписаний під її потреби. З одруженням все змінилося. Ранком сніданок приготувати, квартира, закупи на ринку, думки про вечерю, опісля денних справ, ще планування вихідних.
“Аня багато разів казала мені, що їй важко одразу так змінити спосіб життя, – каже чоловік. Нагадувала, що у неї не було чоловіка, з яким би вона жила, а тому, окрім домашніх справ вже як дружини, на неї звалилася ще й необхідність звикнути в принципі, що поруч постійно ще хтось проживає, спить з нею в одному ліжку. Бо до цього в нас не було нічого, вона так хотіла, а я поважав її рішення. Казала, але чомусь я сліпо її не чув. Чекав і бачив тільки результат.”
Володимир був впевнений, що молода Аня нікуди не піде. Припускає, що саме для цього він несвідомо й намагався применшити її цінність. Давав постійно зрозуміти, що вона то цього не вміє, то це їй не вдається, що без чоловіка ніяк. Зрештою, велику ставку тернополянин зробив на те, що він перший чоловік у її житті.
“Через те, що я її сильно кохав, я сам не розумів, що своїми докорами або бездіяльністю причиняв їв величезний біль. Але це було все несвідомо. Я наче б то розумів, що поводжуся з дружиною неправильно, але нічого при цьому не змінював. Я боявся її втратити і тому несвідомо зробив все для того, щоб це трапилося. Я постійно їй казав, що ти цього не зможеш, і того. Та й за всі роки шлюбу Аня так ніде і не працювала, тому я думав, куди вона дінеться, що робитиме, якщо звикла до такого способу життя. А ще – я був переконаний, що оскільки я в її життя перший чоловік, то вона – молода і така, що намалювала собі казку з одним чоловіком і до кінця життя, ніколи цієї своєї мрії не зречеться. А вона змогла”, – додає Володимир.
Одного дня Аня просто зібрала речі і назавжди пішла від Володимира. Вона позбулася мрії про щасливе життя з одним-єдиним і до кінця життя. Вона замучилася вчитися робити те, що їй не вдається, без підтримки. І що саме головне – вона навчилася всьому тоді, коли була сама. Так, їй ніхто й надалі не підказував і не допомагав, але при цьому і не заважав. Тому вона змогла.
“Ніколи не кажіть жінці, що вона не чогось не зможе. Зможе, навіть більше, ніж змогли б ви. Повірте. Жінки – дивні істоти, вони розквітають ще більше після того, як їм щось принесло біль. Вона не в’януть, вони навпаки розквітають. І одного разу просто йдуть.. Ви знаєте, от так з вами поговорив і зловив себе на думці, а чи кохав я її справді. Може просто більше намагався прибільшити свою значимість на фоні її невмінь. Мабуть, я егоїст…”, – з якимось незрозумілим подивом на обличчі завершив свою історію Володимир.
автор Людмила Маліброда
Обговорення