Командир взводу механізованої роти 83 батальйону бригади територіальної оборони з Тернопільщини Богдан “Тризуб” поділився своєю історією. Він розповів, як брав участь у Революції Гідності та як зараз захищає Україну від російських загарбників. Про це пише Файне місто з посиланням на 105 окрему бригаду територіальної оборони ЗСУ.
Я все життя відчував, що війна з таким екзистенційним ворогом, як росія – неминуча. Тільки не знав чи буде це за мого життя… Тому повномасштабне вторгнення для мене не було несподіванкою. Внутрішнє відчуття відповідальності боргу перед Батьківщиною не дозволило мені залишитись вдома, – зазначив молодший сержант.
Богдан розповів, що в його житті був етап, коли він на довго покинув країну, це був кінець 90-х. В Україні тоді чоловікові було важко себе реалізувати.
Я поїхав в Англію, там не лише заробив на старт комфортного життя та створення бізнесу в Тернополі, але й побачив як працює їх влада стосовно людей, а люди поважають і довіряють владі. Тоді відбувся мій ментальний злам. З того часу я зрозумів, що у нас це також можливо, у нас навіть більший потенціал. Ми також можемо жити достойно, розвиваючи себе, цінуючи, люблячи те, що нас оточує, – сказав Богдан.
У 2013 році чоловік брав участь у Революції Гідності. Тоді він побачим чимало смертей.
Під час Революції Гідності на Майдані у Києві я став свідком смертей дітей… Смертей, які дали нам шанс жити у вільній європейській країні. Тоді моє поранення завадило мені піти у військо, але я взяв на себе відповідальність працювати на благо села у якому жив, де люди обрали мене сільським головою, – додав командир.
“Тризуб” пішов на фронт з перших днів
25 лютого колишній сільський голова разом із п’ятьма друзями з дитинства був у черзі ТЦК та СП, бо по-іншому бути не могло… Пізніше «плечі друзів» стали надійною фундаментальною опорою в боях та, навіть, непростому солдатському побуті. Хоча, якщо й були негаразди у побуті притаманні людині, дискомфорт нівелювався братським плечем, – розповів, посміхаючись, чоловік.
Після короткотривалої підготовки на початку квітня 2022 боєць з іншими військовими копали окопи, будували оборонні споруди для прикриття, освоювали гранатомети, кулемети та інші види стрілецької зброї на Харківщині.
Пам’ятаю перші “прильоти”… вибухи та руйнації. І лише згодом почали розуміти, чим нижче знаходишся відносно рівня землі – тим менший рівень небезпеки для тебе, – розповідає військовий. – Ми швидко стали дружнім та організованим взводом, а наші друзі, які залишилися в тилу стали потужними волонтерами, які 24/7 на зв’язку та забезпечують нас усім необхідним, часто, роблячи неймовірне.
З жовтня 2022-го аж до квітня 2023 року боєць з побратимами стояли на обороні Куп’янського напрямку. Був період, коли на досить великій ділянці фронту у них був дуже обмежений в чисельності особовий склад.
Там ми зрозуміли, що війна – це жах, смерть, бруд, холод, страх, мокрі ноги, небезпека та надзусилля. Ніякої романтики й пафосу. Рубіж ми втримали правда ціною надто дорогою… Багато героїв віддали своє життя, чимало отримали поранення… Моє друге поранення теж було там…, – розповів військовий.
Богдан констатує, що найгірше – це те, що люди допомагають ворогу, іноді навіть і не усвідомлюючи цього.
На жаль, туди, де немає української мови та церкви, приходить ворог — північний сусід, там завжди біди, розруха… Найгірше, що люди, не усвідомлюють, як вони допомагають ворогу – думають, що це не важливо… А це відбувається вже століттями…, – зазначив військовослужбовець.
На запитання про те, як він бачить українську перемогу, командир відповідає:
Ми їх ментально, стратегічно і духовно перемогли вже давно. Потрібно лише зафіксувати їхню поразку територіально, – підсумував молодший сержант.
Після перемоги пообіцяв розказати ще багато, але це вже буде інша, наступна історія…
Читайте також: Президент України нагородив військового з Тернопільщини почесною відзнакою (Фото)
Обговорення