У Марії вже було четверо свої дітей від попереднього шлюбу. Як кожна жінка, вона спочатку думає про них, а вже потім про себе. Але, коли в квартирі стихають дитячі розмови та сміх і місто потопає у темряві, її душу розривала самостність. Бо немає на світі такої людина, яка б не хотіла відчувати турботу та ласку, любов.
Ігоря вона зустріла вже будучи розлученою впродовж 10 років. Карі очі, статний, високий чоловік дивився на неї і мовчав. У ту мить Марія відчула, що от він – той, кого стільки чекала і хто зможе засвіти сонце у її вікні.
“В нас не було багато розмов. Всі слова були чіткими, а іноді й зайвими, бо розуміли з півслова. То зустрілись дві душі, так буває. І чи то 20, чи то 45, то вже мені повірте. Сьогодні мені 37, а потреба у простому щасті не менша, а навіть більша, ніж у 25”, – каже Марія.
Проживши якийсь час, почалися розмови про можливість спільного проживання. Жінка раділа кожному ранку, який зустрічала вже не одна. Сонце у її кімнаті сходило тепер не лише для неї одної. За столом, видавалося тоді Марії, сиділа справжінісінька сім’я.
“Я раділа, звичайно. А чому б ні? Адже я не сама, дітей він ставився тоді добре. Ніхто не відчував себе зайвим, а лише потрібним. Звичайно, я була щаслива і думала лише про краще. Як і всі, будували плани на майбутнє. А ви хіба можете сказати, що очікує на вас завтра – ні. От так і я, жила і вірила. Бо хіба без цього може бути щось хороше”, – каже тернополянка.
Проживши близько року, вирішили народити дитинку. Адже діти вже виросли, та й якось хотілося мати спільне маля. Тривалий час не вдавалося Марії завагітніти. Та одного ранку вона все ж зрозуміла, що це сталося.
“О, то був найкращий день мого життя, не враховуючи тих, коли я народжувала своїх попередніх діток. І він наче зрадів. Наче, бо все ж якось він наче з однієї сторони старався, щоб ця дитина була, а з іншої чомусь був шокований, коли я повідомила йому цю звістку”, – пригадує жінка.
За словами Марії, саме тоді їхні стосунки почали руйнуватися наче картковий будинок. Кожного дня сварки виникали все більш з дріб’язкових причин. З часом Ігор почав ночувати у колишньої дружини.
“Не знаю чому, в один момент я раптом стала не така. І то в мені не так, і то тоже. А от колишня – саме то. От так він і зовсім зараз в неї почав жити.”
Зараз пані Марія на 3 місяці вагітності. Поки з’ясовували, що робити і як бути – забилося нове серце. Що-небудь вирішувати з цим вже запізно. Жінка каже, що іноді виникає бажання просто зникнути, не хороші думки. Та стримують діти.
“Якби можна було просто зникнути з цього життя – я б це зробила. Чому чоловіки створюючи одне життя, потім штовхають своїми діями згубити два, не скажете? От і я не знаю. Не думають, мабуть. Бо так чи інакше, а життя після аборту жінка вже немає. Це якщо говорити про цей варіант. А скільки таких, що стрімко і вниз з багатоповерхівок чи ще щось… Що робитиму я? – народжуватиму. А куди діватися. Все буде добре у мене і моїх дітей. Я це точно знаю. А у нього – як заслужив. Тільки річ тут така – я ніколи не буду вже самотня, а Ігор…”, – важко видихнувши, промовила Марія.
Чого хоче чоловік, пані Марія так зрозуміти і не може. Бо однієї миті він без неї жити не може, а вже іншої – знати не хоче. Тому жінка прийняла рішення поставити крапку у цій історії. Історії, яка мала бути початком великого літопису, а стала лише чернеткою, що забруднила аркуш.
Обговорення