Військовий з Тернопільщини Олександр Саричев керував танком Т-84 “Оплот” та потрапив на обкладинку одного із матеріалів Forbes. Чоловік допомагав звільняти від окупантів Харківщину. Він розповів, тоді російські військові безперервно обстрілювали українські позиції з усього озброєння, яке мали, але наші захисники вистояли. Про це пише “Файне місто” з посиланням на “Суспільне.Тернопіль”.
Військовий зі Збаража Олександр Саричев командував екіпажем танка Т-84 приблизно місяць. Таких на озброєнні ЗСУ всього 6.
Один з найкращих танків у світі, бо він досконалий. Зазвичай Америка, Ізраїль, Франція, Німеччина, вони мають важкі танки, вони не мають середніх. Він швидший, ніж його аналоги в інших країнах світу.
Фото чоловіка із цим танком потрапило на обкладинку одного з матеріалів Forbes.
Це був шок, інформацію почали поширювати і ніхто не міг зрозуміти, що відбулося. Це була просто обкладинка, моє фото на Фейсбуці. А в кінцевому результаті потрапила в один з найкращих журналів світу.
Як все почалося
Зараз Олександр боронить Україну на Харківсько-Луганському напрямку. Чоловік пригадує, найважчі бої, у яких довелось брати участь – за село Довгеньке Ізюмського району. Тоді російські військові 12 годин безперервно обстрілювали українські позиції з усього озброєння, яке мали, проте наші захисники вистояли і утримали оборону населеного пункту. Екіпаж Олександра тоді знищив три російських танки. Чоловік воює з 2014 року, до цього був на Євромайдані разом із героєм Небесної Сотні Устимом Голоднюком.
23 листопада я приїхав в Київ і вже біля монумента Незалежності ми зустрілися з Устимом. Він на той час був в охороні стели і сказав, щоб я йшов до нього. Ми з того моменту були разом. Потім відбулося побиття, далі події на вулиці Грушевського і початок війни. Я підписав контракт із ЗСУ, пішов в танковий батальйон, хоч я ніколи в житті не був танкістом, я був цивільною людиною, студентом. Якраз закінчував бакалаврат і мій сотник з Майдану, мій і Устима очолював танковий батальйон. 21 листопада я підписав перший контракт, 6 грудня я поїхав в І танковий батальйон.
Коли почалося повномасштабне російське вторгнення, чоловік без роздумів повернувся на фронт.
22 лютого, коли президент України підписав Указ про мобілізацію резерву першої черги, я вже був у військкоматі. В мене сумка була зібрана і я чітко розумів, що я йду на війну. Коли почалася війна, то я чітко знав, що буду воювати. Я міг поїхати з України. 22 числа мама мене зі сльозами просила, виганяла з хати, казала, щоб я їхав з країни, їй відповів, що так не можу.
Евакуювався з палаючого танка
Олександр розповідає, найстрашніше було, коли росіяни підбили його танк Т-72.
Доводилося евакуюватися з палаючого танка, для мене найстрашніший момент був в тому, що мій механік-водій залишався в танку. Танк уже горів і я розумів, що на лінії, де він стояв, я його дістати не зможу, йшов постійний обстріл. Я біг до свого командира старшого, просив, щоб дали танка, хотів дістати водія, а в той момент він там позаду ледь їхав за нами, він сам виліз з нього.
Після цього намагаються з побратимами знімати якнайбільше відео.
Після моменту, коли нас підбили, ми почали знімати все своє життя. Кожен момент, кожен обстріл. Навіть, якщо він буде останній, він залишиться. Залишиться в хмарі. Потім діти, чи батьки зможуть зайти і подивитися.
Частину відео Олександр публікує у соцмережах.
Ми тільки почали займатися аеророзвідкою, вчитися літати дронами, це вже повернення моє після того, як мене підбили, після госпіталю і ми третій, чи четвертий раз вже виїхали. Ми нахабно приїжджали до їхніх позицій і коригували нашу артилерію. Коли ми приїхали наступного разу, вони нас чекали. Ми тільки встигли підлетіти до них, як танк вистрелив по нас, він був за метрів 600. Не вміють вони стріляти, або не прийшов ще наш час, снаряд не влучив, він розірвався в деревах збоку. І після цього ми від’їхали далі, вернули дрони, адреналіну багато, включили музику і стояли танцювали на блокпості.
За допомогою соцмереж танкіст також збирає гроші на потреби свого підрозділу.
Люди мають знати, що ми не розважаємося, що ми не просто сидимо, байдикуємо, а ми дійсно працюємо і захищаємо нашу Україну. Не тільки для себе, а й для всіх них.
Цивільних чоловік закликає вірити в Збройні сили України та допомагати нашим військовим.