Оля Тедеєва народилася в Енергодарі, спочатку працювала вчителем української мови та літератури і ніколи не хотіла переїжджати нікуди із свого рідного міста. В 2020 році жінка відкрила перший в Енергодарі приватний дитячий садочок.
Я відкрила дитячий садочок якраз під час карантину через коронавірус. Звичайно, це був ризик, але я все таки втілила свою мрію. Спочатку це був літній табір, а згодом, з вересня вже запрацював повноцінний дитячий садочок. Також у приміщенні святкували дитячі дні народження і працювали аніматори, – ділиться своїми спогадами Оля Тедеєва.
Постійні перепони
Для дитячого садочку в Енергодарі Оля орендувала котедж. За певний час їй різко повідомили про продаж даного приміщення.
Мені треба було за 4 тижні з’їхати. В мене був вибір, або повністю закрити садочок, або шукати нове приміщення. І тоді я вирішила, якщо в найближчу суботу до мене на заняття прийдуть діти на майстер-клас, то буду далі працювати, якщо ж ні, то буду займатися чимось іншим. Ви не повірите, в ту суботу прийшло стільки дітей, на майстер-класи, на розвиваючі заняття, прийшли батьки моїх вихованців. Тоді я остаточно вирішила не закривати садочок, – каже Оля Тедеєва.
За два тижні жінка знайшла нове приміщення, зробила там ремонт і за два дні переїхала і перевезла усі меблі.
Оля Тедеєва: «В грудні дитячий садочок відновив свою роботу. В грудні, потім був січень, а потім лютий 2022 року»…
За день до війни 23 лютого, я запостила у своєму інстаграмі вірш Іздрика «Говори зі мною», там такі слова цитую: «Говори зі мною, говори зі мною, коли вже навколо пахне війною і вже розгораються перші битви, говори зі мною, говори зі мною, бо словом також можна любити». Цим віршем я тоді всім хотіла донести, що не треба війни, можна ж домовитися, говорити, я до кінця не вірила, що наступного дня розпочнеться війна, – пригадує Оля Тедеєва.
24 лютого Оля увімкнула телевізор і зрозуміла, що все почалося. Вона ще відвела дітей у школу, згодом швидко забрала їх. Оля надіялася, що за три-чотири дні все завершиться і життя буде продовжуватися у звичному руслі.
«Це була пекельна ніч: 4 березня в Енергодар зайшли окупанти», – зі сльозами на очах пригадує Оля
Окупанти намагалися зайти в Енергодар кілька разів. Жителі усі разом виходили на захист свого рідного міста без зброї. Одного дня кількість людей сягнула понад 23 тисячі. Проте 4 березня росіяни все таки зайшли в Енергодар.
Це була пекельна ніч, коли бомбили атомну електростанцію. Я вклала дітей спати в коридорі, а сама цілу ніч під страшні звуки вибухів читала новини у телефоні і чекала, що буде далі. Я дочекалася ранку і тоді твердо вирішила, як тільки буде можливість, я разом з дітьми буду виїжджати з Енергодару, – каже Оля Тедеєва.
В Енергодарі тоді був поганий зв’язок, були перебої з інтернетом. Оля побачила повідомлення про евакуацію і за годину зібрала всі речі. З двома дітьми і з двома рюкзаками вирушила до автобуса.
“Їхали першим зеленим коридором. Було страшно, бо не знали чи розстріляють, чи залишать живими”
Це був перший зелений коридор, це було страшно, ніхто не знав, що буде відбуватися. Ми дуже повільно їхали, було багато блок-постів. Потім усі двадцять евакуаційних автобусів зупинилися у Василівці. Вони нам пояснювали, що відбуваються якісь міжнародні переговори. Ми не розуміли навіщо нас там затримали. Тоді відчували страх, а в голові крутилися три варіанти. Перший, що нас повернуть назад, другий, що можливо пропустять далі. А третій варіант важко мені озвучувати – думали, що нас розстріляють, щоб показати, що буде з тими, які наважилися евакуюватись з Енергодару, – пригадує Оля Тедеєва.
Жінка разом з дітьми перебувала в автобусі кілька годин. Далі усім в автобусі дали зелене світло, сказали, що можуть їхати далі.
Як ми всі плакали, коли побачили перших українських солдатів. Один з них зайшов і сказав, що Ви тепер на нашій українській рідній землі, ми тут кістьми ляжемо, але Вас захистимо, їдьте спокійно, ні про що не думайте і не хвилюйтеся, – каже Оля Тедеєва.
Оля Тедеєва: «Це були найдовші 120 кілометрів у моєму житті»
Відстань від Енергодару до Запоріжжя становить 120 кілометрів. Оля разом з дітьми долала цей шлях понад десять годин, жінка зізнається, що це були найдовші 120 кілометрів у її житті. Далі були евакуаційні потяги.
Потяг був заповнений, але нам провідниця сказала, що це ще пощастило, бо два дні тому було значно більше пасажирів, – пригадує жінка.
Оля Тедеєва звернулася за допомогою до тернополян. І вже наступного дня квартира була облаштована
У Тернополі раніше жила бабуся Олі, поблизу від міста залишилася рідня жінки. Вона знайшла оренду квартири, але це було порожнє приміщення: без ліжка, столу, стільців, побутової техніки. Тоді жінка звернулася в соціальних мережах за допомогою до тернополян. І вже наступного дня вся квартира була облаштована. Знайшлися: ліжко, стіл, холодильник, пральна машинка. Оля дякує тернополянам за гостинність та добрі серця.
Не могла сидіти, склавши руки
Я не могла сидіти, склавши руки. Ще до війни я спілкувалася з іншими власниками приватних дитячих садочків у всій Україні і в Тернополі, зокрема. Я подзвонила до однієї з керівників дитячого садочку у Тернополі і попросилася на роботу, – ділиться жінка.
Оля спочатку працювала вихователем в одному з дитячих садочків у Тернополі.
Через півтора місяці я почала шукати приміщення для свого дитячого садочку. Зрозумійте, коли у тебе була власна справа, то працювати на когось дуже важко. Я очима шукала по вулицях і одного разу я побачила вивіску дитячої кімнати «Веселка». Я спочатку думала, що буду вести свій гурток, але згодом стала співвласницею садочку, – каже Оля Тедеєва.
З того часу в садочку функціонує старша група, а зараз набирають молодших діток. Так склалося, що більшість працівників у садочку також внутрішньо-переміщені особи. Та й багато не лише місцевих дітей відвідує приватний навчальний заклад, а й з різних куточків України, яким через війну довелось покинути свої домівки. В садочку проводять майстер-класи для дітей, малюють картини, а згодом виставляють їх на аукціони і виручені гроші передають для ЗСУ. Крім цього проводять зустрічі для матусь. Відбуваються святкування днів народжень. В планах в Олі – відкрити ще підготовку до школи.
Оля Тедеєва: «Після 24 лютого нічого не планую»
Я в Енергодарі викладала тайм-менеджмент для дітей. І до 24 лютого у мене все було розписано. Тому мені було дуже важко адаптуватися, бо під час війни я нічого не можу планувати ні на місяць вперед, ні на завтра. Мені знадобився час, щоб я звикла нічого не планувати і адаптуватись. Тому мрію, звичайно, щоб перемогла Україна. А чи повернуся в Енергодар не можу сказати. Я вже тричі розпочинаю свій бізнес з нуля. І більше не хочу цього робити. Тому розглядаю такий варіант, після перемоги України, коли в моєму рідному місті все налагодиться, відкрию в Енергодарі філіал свого приватного садочку, – посміхаючись, каже Оля Тедеєва.
Стаття підготовлена в рамках проєкту «Нові мешканці Тернополя» – шлях від міграції до стабільного розвитку, який впроваджується ГО «Східноукраїнський центр розвитку місцевої демократії» за підтримки Government of Canada та Black Sea Trust for Regional Cooperation, a Project of the The German Marshall Fund of the United States.
Думки, висловлені в цій статті, не обов’язково відображають точку зору Black Sea Trust чи його партнерів.
Журналіст: Руслана Войцеховська