На Тернопільщині під час похорону Героя люди помітили дивний знак. Його прозвали “небесним знаком” – символом наближення перемоги. Про це пише “Файне місто” з посиланням на “Чортків. сіті“.
У понеділок, 12 вересня, в селі Звиняч Чортківського району в останню путь проводжали Андрія Скуржанського.
Спочатку з військовим прощалися у Чорткові побіля храму Верховних Апостолів Петра і Павла. Не менше півтисячі чортків’ян прийшли, аби навколішки зустріти тіло 51-річного земляка Андрія, що загинув за Україну, звільняючи Харківщину. Це місце за довгих вісім літ уже стало знаковим у Чорткові від 2014 року, коли уперше тут злинула тужлива “Пливе кача” за заліщанином Орестом Квачем, що поліг на Донеччині у перші місяці російського вторгнення.
Читайте також: Плакало навіть небо: у Чорткові попрощалися із військовим Андрієм Скуржанським (Фото)
Після панахиди за загиблим траурний кортеж вирушив до батьківської домівки Андрія. Уздовж усього останнього земного шляху загиблого воїна – у Білобожниці, Ридодубах, Косові, Звинячі – маса людей в сльозах, стоячи навколішки із запаленими лампадками, рясно встеливши дорогу осінніми квітами, проводжали Героя, дякуючи йому за подвиг.
Зустрічав тіло сина з фронту старенький батько з осиротілою онукою
З центру Звиняча довжелезна похоронна процесія у супроводі духового оркестру й акомпанемент дощу вирушила на околицю села до обійстя, де народився і зростав Андрій. Лиш старенький батько нині там мешкає на самотині. 73-річний літній чоловік давно поховав дружину, а кілька літ тому і доньку – молодшу сестру Андрія. Чи гадав він колись, що зостанеться наодинці на схилі літ? Що клятий рашистський окупант відніме у нього єдиного сина?
Любомир Габруський
Тату!.. Таточку!.. – не вгаває осиротіла донька-семикласниця Алінка, не зводячи погляду з рідних батькових рис.
Мовчки ковтає сльози почорніла від горя дружина-вдова. Десь на віддалі сотень кілометрів неймовірно тужить вже дорослий син Тарас, що так любив свого батька…
Любомир Габруський
Хороший був воїн і людина чудова, веселун-жартівник, що міг розрадити у важку хвилину, – згадує про Андрія його командир Сергій Мельник, котрий приїхав провести в останню путь свого підлеглого. – Уклавши минулого року контракт, служив у моєму розрахунку на посаді водія гармати у 44-й артилерійській бригаді. Разом пройшли Чернігів, Бровари, Суми, Харків, Бахмут, тепер ось Харківщина… Ніколи не обмежувався лишень водійськими обов`язками, завжди подавав снаряди до гармати…
Наші війська 6-го числа перейшли у контрнаступ, ми, артилеристи, його прикривали. Отримали наказ висуватись далі. Під час передислокації Андрій своїм тягачем наїхав на міни. Від першої кузов машини врятував, але за нею одразу потрапив на “узеемку”, від якої разом з Григорієм Смачилом з Кременеччини дістали поранення, що виявились смертельними. Дорогою до лікарні, десь з кілометр від позиції, Андрій ще був живий, не витримало серце…
Шкода, дуже шкода, що так сталося… Не так ми планували закінчити нашу війну…”
Любомир Габруський
Під час похорону люди побачили “знак з небес”
Поховали Героя на новозакладеній Алеї Героїв місцевого кладовища під мідні звуки Державного Гімну України та військовий салют. В той час люди помітили, що далеко на сході на все небо розкинулась веселка. Місцеві це явище трактують як наближення довгожданої Перемоги над ворогом.
Читайте також: Назавжди 23: на війні загинув військовий Ігор Штоник з Тернопільщини
Фото: Любомир Габруський