29 січня українці вшановують події кінця січня 1918 року – бій під Крутами. Понад 100 років тому юні захисники Української Народної Республіки власною кров’ю вписали нову героїчну сторінку в історію українського визвольного руху.
З нагоди вшанування Подвигу Героїв Крут у Збаражі на Тернопільщині відбулося театралізоване дійство.
З сторінок історії…
104 роки тому біля станції Крути кілька сотень київських студентів та гімназистів вступили у нерівний бій з чотирьохтисячною більшовицькою армією. Герої Крут призупинили наступ російсько-більшовицьких військ на столицю України, що дало змогу урядові Української Народної Республіки добитися міжнародного визнання України на мирних переговорах у Бресті. Це було перше у ХХ столітті офіційне визнання нашої держави, що утвердило на політичній карті Українську державу.
Без особливих військових навичок, погано озброєні київські студенти довели, що свою державність українці готові захищати будь-якою ціною. Битва, яка тривала майже п’ять годин, увійшла в історію, як приклад неймовірної сили духу українців, зокрема, нашої молоді. В усі часи, коли на терезах історії важилася доля нашої держави, на її захист безстрашно піднімалася саме молодь. Під час бою під Крутами студенти дали перший в новітній історії бій російським загарбникам. Українські юнаки постали у смертельний поєдинок з лютим і нещадним ворогом, билися до останнього набою, до останнього подиху і вписали героїчну сторінку в історію визвольних змагань нашого народу. Подвиг Героїв Крут, що своєю кров’ю окропили святу землю в боротьбі за волю України, навічно залишаться, як символ національної честі та гідності.
Через ціле століття нескорений дух, патріотизм і любов до України передались сучасним захисникам рідної землі: Героям Небесної Сотні та Героям російсько-української війни, які на Сході України, проявляючи неабияку мужність, відвагу, героїзм, жертовність та демонструючи незламність духу, виборюють майбутнє, про яке мріяли цілі покоління українських патріотів.
Вшановуючи пам’ять загиблих під Крутами, ми низько схиляємо голови перед пам’яттю тих, хто віддав своє життя у боротьбі за єдину, неподільну, незалежну Україну. Герої не вмирають, вони живуть у нашій пам’яті, вони живуть у тих, хто продовжує їх справу, вони живуть доти, поки жива їх слава.
