Молода та перспективна. У неї чимало планів та задумів. Інна Ткаченко – кандидат у депутати Тернопільської міської ради по виборчому округу 4 (мікрорайон «Сонячний» (БАМ) під № 7 та у депутати Тернопільської обласної ради по виборчому округу 2 (Тернопільська міська територіальна громада) під № 6 від політичної партії «ПОРЯДОК. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ. СПРАВЕДЛИВІСТЬ».
Для початку давай з тобою познайомимося. Розкажи декілька слів про себе. Чим займаєшся?
Я народилася і проживаю в Тернополі. Мені 27. За громадянством, та в душі я — українка. Люблю повторювати слова із поезії Лесі Українки: «щоб не плакать, я сміялась», тому найчастіше на вулицях Тернополя мене можна побачити замріяною та усміхненою дівчиною, яка фотографує цікаві краєвиди. Я закінчила ТЗОШ І-ІІІ ст. № 20. Була доволі активною школяркою. Декілька років очолювала учнівську раду, входила до складу міського учнівського парламенту «Наснага», організовувала різноманітні заходи, як культурно-масові, розважальні, так і благодійні, соціальні. Олімпіади, конкурси – були також мої. З 5-ти років займалася хореографією, співала в хорі, любила сцену понад усе. Було місце у моєму шкільному житті й спортивному туризму. Після закінчення школи вступила відразу до двох університетів. Навчалася на історика у Тернополі та на журналіста в Львові. Зараз здобуваю фах юриста в Національній академії внутрішніх справ.
У свої студентські роки ти вже стала одним із організаторів Молодіжного ЄвроМайдану?
Так. На четвертому курсі доля привела мене на Майдан. Одного листопадового дня, я, як представник студентського парламенту, вирушила на нараду в міську раду, аби підтримати спільне звернення студентів різних ВНЗ Тернополя щодо євроінтеграційного курсу, й зрозуміла, що нам з цими людьми по дорозі. Чому в міську раду? Тоді Сергій Надал був єдиним із тогочасних керівників, який з першого та до останнього дня підтримував молодь. Та нарада могла стати для мене останньою, я б погодилася зі всім, і просто пішла додому жити своїм звичним життям, та, скажу чесно, мене «зачепило»… Чи не вперше подумала про те: «а що буде завтра? Куди іде наша країна?!» Пам’ятаю, у перший та другий день Молодіжного ЄвроМайдану йшов сильний дощ зі снігом, погода робила усе для того, щоб ми стали ще сильнішими і були готовими до того, що нас чекатиме в наступні три місяці… Я приходила додому вночі, але знала, для себе, глибоко в душі, що уже не відступлю, бо не хочу більше жити у країні, де все вирішують гроші та зв’язки… Я пам’ятаю ще з ранніх дитячих та юначих років фрази про те, що ти ніколи нічого не досягнеш і роботи хорошої не знайдеш, якщо в тебе немає впливових батьків. Ти не вступиш до ВУЗу й не зможеш вчитися/працювати, якщо за тебе не скажуть слівця. Мене, як дитину, яка знала, що таке голод, безгрошів’я, ці фрази пригнічували, але не зламали. Коли випала нагода стати частинкою великого механізму, який прагне змінити життя в країні «хабарництва», я, незважаючи на критику та застереження з різних сторін, не могла бути осторонь. Коли ми зі сцени, після непідписання Угоди про асоціацію з ЄС, оголосили про те, що «майданівське» русло боротьби більше не має сенсу, і тепер працюватимемо над ідеєю, але в іншому форматі, насправді думала, що на цьому все й завершиться. Та вночі страшна звістка з Києва… Шок, сльози, але ще більше бажання до боротьби огорнуло з головою… 1 грудня мені доручили дуже відважну місію – перед десятками тисяч тернополян виступити й розповісти, чому ми тут, за що ми боремося, і чому потрібно підтримати загальноміський мирний страйк. Після цього дня я поєднувала практику в школі з життям на Майдані. З перших днів відправляла автобуси із активістами до Києва. Так моє життя кардинально і назавжди змінилося…
Що найбільше запам’яталося з «майданівського» життя? Тобі було лише 20, не відчувала страху?
Чи було страшно в ті дні? Ні. Зовсім. Я не боялася, що розіб’ють голову, не опустила руки, коли ходила на допити в міліцію. Пам’ятаю, як нам почали носити повістки. Тоді десь прийшло усвідомлення, що мирне протистояння закінчилося і проти нас реальний ворог, у якого в руках зброя й всі важелі влади… Я ніколи не забуду, переживання матусі, коли їй за один вечір принесли додому чотири повістки. Але в думках були лише автобуси, аби добре доїхали, сотні відправлених людей на Майдан до столиці. Були машини спецслужб, які «проводжали» додому, безсонні ночі, багато любові до того, що робиш та ще більше – волі до боротьби. Якби сьогодні озирнутися на ті події, і ще раз запитати себе, чи пішла б ти знову на Майдан, я б не вагаючись сказала: «Так!» Я ніколи до того не організовувала відправку людей до столиці, не знала, як це… Але, як і більшість людей, просто ставала і робила. Тоді було багато підтримки, багато сердець, що билися в унісон… На жаль, були й ті, хто намагався підзаробити на людській доброті й «заробити» собі пару лишніх політичних девідендів. Але, на щастя, мене оточували ті люди, які вчили ставати кращою, люди, які були на 100 % вище, освіченіше, мудріше. Люди, які йшли за ідеєю. І на тому крапка. Я плакала, коли приходили старенькі бабусі й давали по 200-300 гривень, бо «вам, діточки, більше потрібно»… Ці людські пожертви на Майдані навчили бути доброю. Я ніколи до того не займалася благодійністю, а сьогодні не можу пройти повз людське горе.
Як змінила твоє життя Революція гідності?
Кардинально. Я написала магістерську, у якій зібрала спогади активних учасників революційної боротьби, досі не втрачаю ідеї на основі неї видати книгу… Були десятки наукових статей, і море критики від людей, які вважали, що Майдан нічого не приніс, а тільки забрав життя молодих хлопців і спровокував війну. Знаєте, я відповідала просто – змінилася свідомість кожного, хто там був, і ми вже ніколи не будемо колишніми. Ти не можеш жити, як колись, тільки для себе, коли згадуєш, як на колінах зустрічала хлопців, яких застрелили нелюди, як хоронила дітей, ще молодших за себе, як плакала, коли відправляла до Києва сотні людей у дні, коли не знала, чи вони ще повернуться… Ця Революція, вона в серці, вона назавжди. Ця Революція зламала у мені дівчинку «в рожевих окулярах» і показала, хто насправді – Герой… Я до сьогодні плачу, коли дивлюся фото з Майдану, чи чую мелодію «Пливе кача…» Я пам’ятаю кожен день, прожитий там… Ніколи знову ми не будемо такими, як тоді… Ніколи не забудемо… Єдність, підтримка, щире прагнення змін, молоді й незалежні, без жодних політсил і зацікавлених у «плюсиках до карми», ми вийшли на Майдан, тому що прагнули, аби в нашій країні побутували справжні людські цінності. Сьогодні ми не маємо права загубити те, що ціною свого життя для нас вибороли Герої Небесної сотні.
Закінчивши четвертий курс університету, ти пішла працювати в обласну державну адміністрацію. Яким був перший досвід? Як тобі вдавалося поєднувати навчання в магістратурі з роботою?
Перший мій трудовий досвід у Тернопільській обласній державній адміністрації був чудовим. Працювала головним спеціалістом відділу комунікацій з громадськістю. Я потрапила в колектив, який дав мені не лише чимало практичних знань, а й розуміння того, як важливо працювати задля спільної ідеї. Працюючи, навчалася у магістратурі історичного факультету в Львові та заочно на бакалавраті факультету журналістики. Вранці – робота, потім – потяг, ввечері – пари, вночі поверталася додому. Було важко, але я завжди повторювала собі – опустити руки ти завжди встигнеш!
Чому залишила державну службу й подалася у журналістику? Які теми висвітлювати подобалося найбільше?
Зрозуміла, що вичерпала себе на цій роботі. Захотілося більше руху та живого спілкування. У Новій Тернопільській газеті я працювала журналістом і дописувала на сайт. Це було щось нове для мене, але надзвичайно цікаве. Сотні класних людей, захопливі історії, долі тернополян… Журналістика мене досі не відпускає, у вільний час пишу для всеукраїнських й тернопільських ЗМІ, мала досвід роботи в глянцевому журналі. Зараз дуже люблю писати про подорожі та цікаві місця рідного Тернополя й Тернопільщини. Я розумію, що журналістика – це також «інструмент впливу», тому ніколи не беруся за «бруд». У житті все повертається. Я намагаюся випромінювати у своїх матеріалах лише позитив і писати тільки про те, що приносить щастя та хороші емоції. Свого часу ще в університеті знімала свої перші ролики…
Із міським головою Сергієм Надалом ти познайомилася на Майдані. Згодом працювали його радником. Розкажи, чому вирішили приєднатися до команди, яка на місцевих виборах підтримує чинного мера?
На Майдані я знала, що є лише одна людина, до якої можна прийти, чи зателефонувати, коли виникали проблемні ситуації, й це був Сергій Надал. Знаю, не зі слів, про його підтримку молоді. Вважаю його найпрогресивнішим міським головою України. Мій «політичний погляд» – незмінний. Сергія Надала я підтримувала під час виборчої кампанії 2015-го. За останні п’ять років моя думка про очільника міста не змінилася. Сергій Надал – людина слова. Працюючи його радником, не на словах переконалася, він – чудовий управлінець. Так багато, як працює він, мабуть, не працює ніхто. Сергій Надал має чітку позицію, вміє знаходити вихід із найскладніших ситуацій. Йому вдається реалізовувати проєкти, глянувши на складність яких інший би опустив руки (як от – будівництво Гаївського мосту). Сергій Віталійович – приклад для мене, як молодої людини. І я сьогодні щаслива бути у команді, яка підтримує його.
З кінця 2016-го ти виконуєш обов’язки директора Комунального підприємства Тернопільської обласної ради «Видавництво «Рада». Нещодавно світ побачила презентаційна двомовна (україно/англійська) книга «Відкрий Тернопілля», автором ідеї та головним редактором якої ти виступила, розкажи про цей проєкт.
У цю книгу я, без зайвого пафосу, вклала душу. Люблю Тернопілля понад усе і мрію, щоб сотні тисяч туристів з усього світу полюбили наш край так само сильно. Передати усю велич Тернопільщини в одній книзі доволі важко, але ми поставили за мету познайомити читачів із найцікавішими місцинами. Сьогодні можу з впевненістю сказати — нам це вдалося! Так, саме нам! Адже, вклад кожного — безцінним! Лише завдяки злагодженій командній роботі ми втілили у життя проєкт, який був непростим! На перший погляд може видатися, що це — доволі легка справа, та, насправді, було чимало каменів спотикання. Ми багато змінювали. Хотілося передати якомога більше цікавих фактів про життя Тернопілля, при цьому, не перевантажувати книгу надмірною кількістю матеріалу. Сподіваюся, читачі видання, відчуватимуть нереальне задоволення! При нагоді ще раз дякую усім, хто допоміг зі збором матеріалів: працівникам музеїв, районних й міських рад, обласної та районних адміністрацій, історикам і краєзнавцям, організаторам фестивалів й художникам. Дякую фотографам, без яких нам би не вдалося передати усю красу Тернопільщини на сторінках книги та голові обласної ради Віктору Овчаруку й усьому депутатському корпусу за сприяння у її видавництві.
Розкажи про свій досвід громадської діяльності…
Я завершила навчання у Школі місцевого розвитку за програмою «Молодь змінить Україну» Фонду родини Богдана Гаврилишина для державних службовців, представників місцевого самоврядування, громадських активістів та соціальних підприємців. Є членом громадської організації «Тернопільський освітній навчально-демонстраційний «Центр Науки». Долучилася до відкриття «Центру науки» в нашому місті.
Що у житті тобі приносить найбільше задоволення?
Надзвичайно люблю волонтерити. Долучатися до різних благодійних проєктів, а ще – допомагати діткам із сиротинців. Я дуже рано втратила найріднішу людину, тому з особливим трепетом відношуся до них. У моїх мріях – благодійний фонд, який допомагатиме онкохворим. А наразі хочу розпочати із маленького проєкту підтримки людей, у яких виявили рак, та розповім про це після виборів. У вільний час займаюся фітнесом, ходжу у зал чи на плавання, танцюю. Обожнюю робити букети із фруктів та овочів. Кайфую від природи довкола, можу просто гуляти Набережною. Захоплююся біатлоном, художньою гімнастикою і вболіваю за збірну України з футболу.
Розкажи про свою сім’ю…
Зараз ми живемо удвох із братиком. Він – моя справжня підтримка та опора. Я черпаю у нього, хоч він і молодший за мене, жагу до життя та розвитку й неймовірно пишаюся ним. Нас виховувала матуся і дідусь з бабусею. Дитинство було порою, яку досі згадую, як найпрекрасніший період життя. Я була дитиною, яку по-справжньому любили. І ця любов найрідніших людей, яку завжди відчуваю, хоч вони уже не поруч, допомогла мені не зламатися, коли було важко, й допомагає зараз ставати кожного дня, бодай на краплину, та кращою.
Чи не було бажання переїхати жити в інше місто, чи країну?
Було. Думала про те, щоб їхати шукати кращої долі за кордоном, заробити на житло й повернутися. Але вірю, що можу реалізувати себе тут. Дуже люблю Тернопіль. Мені важко його залишати. Коли вчилася у Львові, при першій нагоді поверталася сюди… Коли подорожувала, якими б чудовим не були міста, які відкривалися мені, моє серце завжди раділо, коли приїжджала додому. Мабуть, немає тих, хто живе у Тернополі, й не любить це місто. Я щиро пишаюся тим, що народилася тернополянкою! І ціную можливість жити саме тут..
З чого розпочинається твій день?
Зі слова «Дякую!» Дякую Богу, що живу, що в мене є брат, друзі, що маю дві руки, дві ноги, можу ходити, бачити, чути, дихати, просто радіти світанку. Дякую за мудрість, за вміння бути щирою і по-справжньому любити! Коли мої ранки розпочиналися в онколікарні, я зрозуміла, що кожна мить життя – безцінна. Незважаючи на те, буде вона щасливою, чи ні. Коли мені важко, йду до церкви, вірю в Бога. Знаю, Він завжди поруч і ніколи не залишить у біді.
Чому ти вирішила балотуватися у депутати міської та обласної рад та піти в політику?
Я не йду в депутати, щоб виголошувати з трибун високі гасла, й обіцяти те, що в природі виконати неможливо. Моє свідоме життя розпочалося із відродженням Тернополя. Коли закінчувала школу 10 років тому, й міську раду очолив Сергій Надал, наше місто, як природа після холодної зими, ожило. Я побачила зміни. Не можу сказати, що депутати на місцях займаються політикою. Для мене, як, сподіваюся, депутата, якого підтримають тернополяни 25 жовтня, це, перш за все – бути господарником. Людиною, яка знатиме, у якому дворі потрібно допомогти відремонтувати покрівлю, у якому дорогу, а де освітлення потрібно замінити. Що робиться у школах, садочках, лікарнях… Кандидую, бо для себе чітко усвідомила, що готова. Готова віддаватися роботі задля розвитку рідного краю на всі сто! Знаю проблеми нашого округу, міста, я тут виросла, ці вулиці для мене – домівка. Домівка, про яку хочеться дбати! А ще, я переконана, сьогодні майбутнє за молодими людьми! У мене є прагнення змін, досвід та бажання працювати.
Ти представляєш «Порядок. Відповідальність. Справедливість». Чому саме ця політична партія?
З лідером нашої партії Олександром Смиком я також познайомилася на Майдані. Тоді для мене було за честь стояти на одній сцені з такими досвідченими та мудрими людьми, як він. За ці роки багато змінилося, я багато чому навчилася, наша країна стала іншою. Нині щиро радію, що маю шанс бути частинкою команди, яку Олександр Смик веде у Тернопільську міську та обласну ради. Я в команді, яка здатна творити зміни, не лише на словах, не лише перед виборами, і тільки позитивні. Команду політичної партії «Порядок. Віповідальність. Справедливість» об’єднало бажання розвивати Тернопіль. Зараз наше місто має шанс стати ще кращим і продовжити здобутки минулих років. Нам не потрібні сумнівні експерименти – ми за стабільний розвиток, який є результатом щоденної праці професіоналів різних галузей.
Ти – доволі молода. Кажуть, у політиці мають бути люди досвідченіші?
Як на мене, ця думка цілком хибна. Сьогодні молоді люди довели, що можуть бути ефективними у різних сферах. На Майдані нам також говорили, що є досвідченіші, але ми брали й робили, не слухаючи всіляких розмов, були там, де потрібно. І тут я також би хотіла сказати дякую Сергію Надалу. Якби не його підтримка молоді, що в часи Майдану, що взагалі по житті, мало б що у Тернополі молодим людям взагалі вдалося втілити. Досвід повинен бути. І я надзвичайно ціную усе, чому можу навчитися у старшого покоління, але молоді потрібно давати шанс творити позитивні зміни.
Що лежить в основі програми вашої партії?
Нашу програму ми склали на основі аналізу потреб попередніх років та зустрічей з тернополянами. Наша команда – команда Сергія Надала має ефективний план дій у сферах охорони здоров’я, освіти, транспорту, житлово-комунального господарства, спорту, розвитку бізнесу, залучення інвестицій, а також – у соціальній сфері.
Чому тернополяни мають повірити саме тобі й віддати свій голос 25 жовтня? Що тебе вирізняє з-поміж інших кандидатів?
Я переконана, кожна людина – особлива. І у кожного кандидата є те, що заслуговує поваги. Для мене ця виборча кампанія вкотре стала свідченням того, як важливо залишатися людиною, навіть, коли мова йде про політику, яку часто порівнюють із болотом. Ми всі живемо в одному місті, ходимо одними вулицями. Ми дружимо, чи конкуруємо, не важливо, головне – об’єднатися у прагненні розвивати рідне місто. Вибори минуть, а життя продовжиться. Тернополян я б закликала обирати серцем. Не вірити в обіцянки та високі гасла, а робити так, як підказує внутрішній голос, не слухаючи нікого зі сторони!
