Олексій Перченко – військовослужбовець 53-ї бригади, головний сержант 4 штурмової роти. Боєць перебуває на передовій від початку широкомасштабного вторгнення. Зараз проходить реабілітацію в одному з госпіталів Тернополя. Захисник поділився своєю історію з журналісткою Файного міста.
Бойовий шлях у військового розпочався 27 лютого 2022 року у місті Волноваха.
Тоді був прорив російських загарбників, який ми зупинили. З цього моменту перебуваю у лавах Збройних сил. Я на свої очі бачив, що таке «руський мір» та які руїни він несе за собою. Тепер прекрасно розумію чого не хочу для своєї держави, – розповідає воїн.
Військовослужбовець був практично на кожному Донецькому напрямку: Волноваха, Вугледар, Бахмут, Авдіївка. Він зазначає, що найважчими моментами були перші дні біля Волновахи.
Ми тоді взагалі були не готові до активних бойових дій. Морально важко було, коли попадали в «оточення» 2 рази на день. Та гідно вистояли зі зброєю в руках, – пригадує Олексій Перченко.
Домашні улюбленці на фронті
У мене вдома є два фокстер’єра (дівчинка і хлопчик). Вони нам принесли у торбочці 5 цуценят. Двоє залишилося у Тернополі, а троє зараз воюють разом зі мною у 53-й бригаді. Їздять з хлопцями на передніх кріслах і справно виконують свої обов’язки. Пухнасті друзі приносять позитивні емоції в сувору реальність, – розповідає чоловік.
Війна змінила життєві принципи
Олексій Перченко каже, що насамперед змінилося ставлення до людей. Для себе чоловік відкрив багато справжніх патріотів, які готові віддаватися за цю країну.
Наприклад, волонтери громадської організації «Десантно-козацький рій» приїжджали в Бахмут й привозили гуманітарку. Вони постійно нас підтримують й намагаються передати тепло листівками й малюнками від діточок. Це як бальзам на душу для військових, – розповідає захисник.
Олексію довелося пережити втрати своїх побратимів. Пригадує, як під Вугледаром загинув взвод танкістів з 7 чоловік. Наймолодшому було 22 роки, найстаршому 29.
Вони ще нічого у своєму житті не бачили, а вже віддали своє життя за Україну. У такі моменти береться злість на ворога, -наголошує військовий.
Підтримка бойового духу на передовій
Захисник ділиться, що військові між собою проявляють по-різному, зокрема і в дрібницях.
Буває по-різному й залежно від ситуації. Шоколадки даруємо й запальнички. Приносимо каву 3 в 1. Це і є підтримка серед військових, – каже сержант.
Олексій зізнається, що скучив за улюбленими місцями Тернополя. Найбільше за «Старою піцерією» і «Файним містом». Такі буденні моменти, як посидіти біля драмтеатру чи сходити на острівок біля озера, цінуються ще більше.
Коли війна закінчиться, перше, що зроблю – візьму дружину, дітей, собаку й піду в ліс. Буду ходити там і насолоджуватися тишею, – додає чоловік.
Важливість волонтерства під час війни
Реалії сьогодення вимагають знати як виглядає зброя. Зокрема, для учнів 5-го класу 3-ої школи організували екскурсію у волонтерський центр.
Мої учні талановиті, прекрасні, чуйні. Ми дуже любимо разом проводити час й говорити про волонтерську роботу. Розуміємо важливість волонтерів і те, що вони роблять для наших військових. Серед діток є переселенці й учні, які брали участь у волонтерській діяльності. Ми організовуємо ярмарки, шкільні заходи, на уроках малюємо для військових. Найбільша сума, яку ми зібрали для ЗСУ – 17 тисяч гривень, – розповідає Ірина Анатоліївна, класна керівниця 5 класу.
У волонтерському центрі знаходиться зброя ще з часів 2 світової війни. Також є шолом та дві каски, які були у військових під час запеклих боїв у Авдіївці.
Така екскурсія дає можливість ознайомитися зсередини з нашою діяльністю. Учні повинні знати, хто такий волонтер і чим він займається. Тим більше є дітки, які вже допомагають військовим: щось виготовляюють, продають, збирають кошти на дрони, – зазначає волонтерка Марія Зяйлик.
До слова, у Тернополі кожен охочий може зібрати та розібрати автомат Калашикова і задонатити для військових. Така акція відбувається кожної неділі у центрі міста.
Більше: Розібрати автомат і задонатити на ЗСУ запрошують тернополян (Відео)
Текст: Анна Янко
Відео: Ольга Демчук
Обговорення