Є така приказка: талановита людина – талановита у всьому. Ось і тернополянку Ольгу Сковронську в місті знають не лише як хорошого сімейного лікаря, але й як багатогранну і дуже творчу особистість, яка пише казки для дорослих. Про свої літературні здобутки і плани на майбутнє Оля розповіла в інтерв’ю «Файному місту».
Про лікарську практику, невловиму музу і казки для дорослих
Олю, розкажи, будь-ласка, коли ти почала писати і як зрозуміла, що це – твоє?
Пишу з підліткового віку: ще в 2002 році вийшла з друку моя перша збірка юнацьких поезій та прози «За прочиненими дверима». Після п’ятнадцяти років творчої кризи, у вересні 2019 року почала писати знову – спершу короткі новели, а згодом і вірші. Моя мама філолог, а батько – фармацевт, але обоє вони творчі люди. Тому це «моє», напевно, ще з пелюшок.
Як вдається поєднувати роботу лікаря і творчість? Не було думки змінити професію?
Медицина – це також своєрідна творчість, наука неточна. Роботу лікарем я поєднувала з вишивкою, кондитерською справою, а зараз – із творчістю. Бажання покинути лікувальну справу було, але, на щастя, тривало воно недовго. Я люблю свою роботу! А спілкування з пацієнтами також може надихати. Після реформи майже зі всіма ними в мене дуже дружні відносини. Багато хто читає мене в Інстаграмі та Фейсбуці, підтримують добрим словом.
Звідки черпаєш ідеї, що тебе надихає?
Мене надихають виключно люди та їхні історії. В більшість моїх казок вплетена ниточка реальних подій, часом і власних переживань та почуттів. Є випадки, коли просять: «Напиши казку про мене!» І я пишу. А потім люди себе там впізнають. Щоправда, імена й деталі майже завжди змінені.
Чому саме така назва: «Казки для дорослих»?
Коли я написала першу історію, то отримала неймовірний фідбек, дуже багато коментарів. Читачі були зворушені і просили ще! І головне, що їм подобалося – щасливий кінець кожної історії. А одна з моїх знайомих навіть наполягала, що так повинно бути завжди – лише хороша кінцівка. Я тоді навіть посміхнулась: «Та то казки якісь! Казки, але для дорослих». А потім зрозуміла, що це й буде моєю особливістю, і почала ставити відповідний хештег на кожну історію. Зрештою, вони і є казковими – там стаються дива, зупиняється час, люди одужують і знаходять справжнє кохання. Нам цього всього дуже бракує в житті.
«Письменництво – це частина мене самої»
Олю, поділися своїми творчими планами, мріями на майбутнє. У що, на твою думку, може перерости це хобі?
До завершення важкого для всіх 2020 року я планую видати книгу казок для дорослих, над якою зараз активно працюю. Там будуть казки, вже опубліковані в соціальних мережах, і частина нових, яких ніхто не читав. Київська художниця малює для книги авторські ілюстрації, вже готова назва й концепція книги, одним словом – я втілюю в життя свою мрію. Письменництво для мене швидше не хобі, а психотерапія, частина мого життя, частина мене самої. Сподіваюсь, Муза мене не покидатиме ще довго. Хочеться написати багато-багато!
Ми дякуємо Ользі за щирі відповіді за наші запитання і бажаємо, щоб її мрія про книгу якнайшвидше втілилася в життя. І обов’язково будемо читати казки для дорослих із щасливим закінченням!
Спілкувалася: Вікторія Чорній
Читайте також: «Бджільництво має свої проблеми, але зупинятися ми не плануємо»: тернополянка розповіла про сучасний підхід до сімейної пасіки
Обговорення