31-річна Олена Гаврилюк – лікар Монастириської районної лікарні, надавала медичну допомогу своїй колезі – медсестрі, яка першою захворіла на коронавірус, але ще тоді про діагноз ніхто не знав:
19 березня я чергувала. І те, що медсестра – з грипом, у важкому стані, не знала. Вже коли прийшла на роботу, то дізналася. Вона лежала в реанімації, і там були ще 6 пацієнтів, і мені треба було всіх оглянути, щоб знати ситуацію. Це була медсестра приймального відділення нашої лікарні, вона сильно кашляла, стан її був важкий. Вже 19 березня вона потребувала кисню. Медсестра працювала у приймальному відділенні, була першою особою, з якою контактували хворі, які звертались у лікарню. У мене вже тоді промайнула думка про вірус. На мені були маска, рукавиці, окуляри, все примітивне, що не захищає, у нас не було респіраторів, ніякого індивідуального захисту, а допомогу треба було надавати, здійснювати огляд.
Коли я прийшла додому 20 березня, то всі мої рідні почали приймати противірусні препарати, давала у профілактичній дозі, – розповідає жінка Радіо Свобода.
22 березня я знову чергувала, робила післяопераційну перев’язку, а пацієнтка з COVID-19 поруч кашляла. Захисних матеріалів не було. Вони почали з’являтися після 26 березня, а вже кілька днів, як у медсестри був підтверджений коронавірус. Тоді активно підключилися волонтери і почали закуповувати захисні костюми для медиків. Добрі люди почали допомагати, бо не було нічого. 25 чи 26 березня у мене взяли аналізи – і я вже більше з хати не виходила, і так до сьогодні. Коли у мене підтвердили коронавірус, я вже була на самоізоляції, – каже вона.
Олена розповідає, що із маленькою дитиною на руказ у неї не було шансів відлежатися:
У мене не було слабкості, я не почувалась, так, що мусила лежати. Постійно провітрювала приміщення, дезінфікувала все, виходила на подвір’я, на щастя, у нас своє. Тобто, могла бути на вулиці ізольованою. Треба, щоб завжди було свіже повітря. Дуже багато пила, постійно, чай із медом, малиною. У великій кількості, щонайменше 2 літри на день. Перші дні ходила у масці, але дитина її постійно зривала. Постійно була у русі. Мої колеги працюють за кордоном і цікавились моїм станом, запитали, як справи, а я відповідала, що на вулиці і граю з дитиною у футбол. Я не відчувала ускладнень від хвороби. Коли маленька дитина, то важко повністю ізолюватися. Але обов’язково – окремий посуд, рушники. Слава Богу, що це була легка форма перебігу захворювання, але кашель продовжувався – і я почала приймати антибіотики.
10 квітня у неї виявився негативний тест ПЛР, 13 квітня – позитивний. Зараз Олена чекає на наступний результат, розповідає, що прокапувала вдома, не хотіла запрошувати медиків, щоб їх не піддавати небезпеці, бо знала, що у них немає якісних індивідуальних засобів захисту, що колеги у постійному ризику:
Лікарі, медсестри, санітарки з Монастириської лікарні заслуговують на найвищі слова подяки і похвали. Вони виснажені і далі надають допомогу. Це неймовірна жертовність. Навіть така річ, щоб у лікарні щось випити, водички чи чай, з’їсти, їм треба все робити абсолютно за правилами – все з себе зняти, помити руки, це все вимагає часу. Спершу забували, клали руки на коліна – і знову мити. Просто розумію ситуацію, у якій мої колеги. Решта родини – на самоізоляції, дитина немає симптомів, у тата повторний тест виявився негативний. Батьки добре почуваються. І я кожен день спостерігаю і слухаю їх, бачу, який апетит, який настрій, чи не кашляють. Ми вже навіть посадили полуницю біля хати.
Медсестра з Тернопільщини зазначає, що сьогодні медичні працівники працюють за такі мізерні зарплати, хоча весь час перебувають у постійному прямому контакті:
Медсестри повинні мати гідну зарплату, вони рука до руки до пацієнта, коли ставлять крапельницю, то пацієнт поруч, кашляє, пчихає. Замість медиків, які у групі ризику, виходять на роботу молодші. Просто вдячна всім своїм колегам за роботу у такому стресі і ризику. Добре, що вже забезпечені індивідуальними костюмами, рукавицями, окулярами. Я б хотіла приступити до роботи, але так не виходить, бо різні результати тестів.
Олена Гаврилюк, каже, що зараз значно більше людей розуміють, у якій ситуації перебувають лікарі, медсестри, тому допомагають і підтримують.
Мені телефонують колеги і знайомі з різних регіонів і запитують, чи потрібна допомога. Тобто, є та категорії людей, яка нормально і адекватно сприймає, але залишатиметься ще така категорія, чия думка незмінна надалі, і такі люди постійно критикують. Якщо, наприклад, у людини певне захворювання, до якого себе довела, і вона звикла все списувати на лікарів, то і далі так буде. Хоча варто змінити свій стиль життя, а не звинувачувати когось. Але я думаю, що кардинально ставлення щодо лікарів не змінилося в країні. Хоча багато хто сьогодні зрозумів, що без якісної медицини матимемо великі проблеми і біду, – зазначає жінка.
Обговорення