Блогер-мандрівник Богдан-Нестор Ліпич своїй сторінці у фейсбук повідомив про випадок, який стався з ним у Почаївській лаврі, що на Тернопільщині.
– Будеш у Почаєві, замовиш собі молитву “За здоров’я”! – мовила мені мама. Так і зробив. Підійшов до каси, взяв бланк під назвою “О здравии” та прописав своє ім’я, а також ім’я мами. Вирішив замовити молитву на декілька місяців. Підходжу до каси, подаю лист та у відповідь чую від священнослужителя ряд запитань:
– А ви хочете до церкви? Причащаєтесь? Поститесь? Молитесь?
Це мене завело у ступор. Зі спокійною душею прийшов до храму – і тут на мене налітають. Причому з питаннями, що є абсолютно неетичними.
– Послухайте, я прийшов до вас і даю вам гроші, щоб ви за мене і мою маму молилися. Для чого ці всі питання? – кажу я.
Після цього питань стало ще більше і наша розмова ледь не переросла в дискусію. – Та нам не треба ваші гроші. Ви знаєте, що в Україні розкол? – знову запитав священик. – Ну я б з вами поспорив, – кажу я, проте навідріз відмовляюся дискутувати.
– То до якої ви церкви ходите? – знову запитав священик. – Послухайте, я хрещений у вашій церкві. Але поважаю всі релігії, що існують в Україні, адже всі вони ведуть до одного Бога. І можу дозволити собі зайти будь-куди! – відповідаю я.
– Вибачте, ми не можемо прийняти ваші замовлення, – під кінець завершує священик на касі. – Окей, занесу в іншу церкву! – відповідаю я, виходячи з приміщення. Ще ніколи візит до храму мене так не засмучував. Оце дожився, вже і молитви тут не приймають! Що за ненависть та неприязнь?! На виході з лаври мене заспокоїв один із священиків зі скринькою в руках. – Ви не перші, хто виходить з лаври з такими проблемами. Не засмучуйтесь, я буду за вас молитися, – сказав він, узявши в мене бланки “О здравии”.
Чоловік представився, як отець Іван із церкви Різдва Пресвятої Богородиці, що в місті Радивилів. Надворі сутеніло. Час шукати місце для намету. Бачив, що прихожани ставили їх на території лаври. Проте я навідріз відмовився це робити. Мені там не раді. Тож виїхав за місто та встановив у полі. Чесно кажучи, я не міг змиритися з цією відмовою. Тож під ранок вирішив провести експеримент. Я подумав: “Якщо вони за мене не хочуть молитися, то чи будуть молитися за Путіна?! Цікаво. Адже він точно підпадає під всі їх критерії”. Склав намет – і знову прибув у місто. Заходжу до каси. Знову беру бланк і під словом “О здравии” прописую українськими літерами “Владіміра Путіна”. Оглядаю прайс, де найдешевша молитва на 1 літургію коштує 3 гривні. Та й цього йому забагато! Я просто бажаю, щоб Бог дав Путіну мудрості припинити війну в Україні. Переді мною черга з 5 осіб. Люди стоять з бланками, які вщент заповнені іменами і священник знову розпитує їх, чи відвідують вони церкву, чи причащаються, чи моляться і т.д. А хто не підходить хоча б під один критерій – відмовляє у молитві. “Строго”, – думаю я, але не переймаюся, бо впевнений, що священик точно знає, що Путін – прихожанин православної церкви Московського патріархату, і якщо ходить до храму, то робить це й публічно. Тут цікавість в тому, як реагуватимуть у лаврі і чи приймуть молитву за нього. Нарешті настала моя черга. Подаю касиру завернутий бланк. Той розгортає його, читає і… Бачу великі круглі очі священика… Ніяковіння… А потім запитання:
– А Путін – то фамілія? – Так, – відповідаю я. – Харашо! – промовляє священик, забравши гроші та бланк.
Більше жодних питань він не ставив. Я шокований… Та водночас заспокоївся, адже все стало на свої місця.
Читайте також: “Путін – х#йло”: в РФ обурилися через кричалку українських фанів і вимагають покарання
Обговорення